Навчальні дисципліни

 

У 2018-2019 н.р. освітньо-професійна програма із спеціалізації «Публічна служба»

передбачає вивчення таких навчальних дисциплін:

1) нормативних навчальних дисциплін для студентів денної та заочної форми навчання спеціальності “Право” в Навчально-науковому  Юридичному інституті спеціалізації ” Публічна служба”: “Інформаційно-правове забезпечення правозастосовчої діяльності”, ” Конституційна юрисдикція”, “Правові засади публічного контролю”, ” Право Європейського Союзу” та ” Парламентське право”.

2) дисциплін за вибором студентів: 

“Військова та альтернативна (невійськова) служба в Україні”/”Служба в органах місцевого самоврядування”, 

“Правові основи дипломатичної служби”/” Бізнес і права людини: публічне міжнародно-правове регулювання”

“Бюджетне право”/”Актуальні питання публічного управління”

“Державна служба в Україні”/ ” Право збройних конфліктів” 

 Вибір дисциплін з блоку оформляється заявою. 

 

ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Курс “Інформаційно-правове забезпеченя правозастосовчої діяльності” покликаний надати студентам знання з питань правового регулювання відносин, що виникають у сфері формування та обігу інформації в Україні.
На сучасному етапі розвитку людства відбувається інформаційна революція, коли інформація проникає в усі напрями діяльності держави, суспільства і громадянина й відіграє вирішальну роль у визначенні ролі і місця країни у світі, а інформаційні ресурси стають в один ряд із найважливішими ресурсами держави.
З появою нових інформаційних технологій інформація стає постійним і необхідним атрибутом забезпечення діяльності держави, юридичних осіб, суспільних об’єднань і громадян. І в цьому зв’язку постає низка питань, що потребує нагального вирішення.

 

ПРАВО ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

Об’єктом регулювання цієї галузі міжнародного права є відносини, що складаються між суб’єктами міжнародного права у процесі збройних конфліктів. У зв’язку з тим, що сучасне міжнародне право – це право миру, термін “війна” використовується в доктрині та міжнародній практиці рідко. Замість нього вживається поняття “збройний конфлікт”. Так, у Женевських конвенціях 1949 р. використовуються переважно терміни “міжнародний збройний конфлікт” і “неміжнародний збройний конфлікт”.
Під першим терміном розуміють збройне зіткнення між суб’єктами міжнародного права, наприклад, державами або державою (метрополією) і національно-визвольним рухом. Неміжнародний збройний конфлікт означає зіткнення із застосуванням зброї між організованими антиурядовими групами і збройними силами уряду в межах певної держави. Іноді збройні зіткнення такого роду переростають у міжнародний збройний конфлікт, тобто відбувається інтернаціоналізація внутрішнього збройного конфлікту. У публіцистиці такі конфлікти іменуються громадянськими війнами.
Проблема класифікації збройних конфліктів на міжнародні та неміжнародні породжує чимало теоретичних і практичних питань, пов’язаних із поширенням на них норм міжнародного права. Багато юристі в-міжнародників відзначають необхідність вироблення одноманітних підходів до вирішення цієї проблеми з метою забезпечення ефективного захисту прав воюючих сторін і цивільного населення під час збройних конфліктів.

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА В УКРАЇНІ

Одним з важливих інститутів адміністративного права, без якого неможливо з’ясувати його сутність, є інститут державної служби. Відношення до державної служби, до її організації і регламентації, до її проходження чиновниками служить показником устрою держави та її апарату [28, с.244].
Система державної служби складається з інституційних (правових, організаційних) і процесуальних структур, а також державних службовців – осіб, які спеціально підготовлені і професійно зайняті у системі державних органів.
Соціальним призначенням державної служби є створення умов для ефективної діяльності державних органів домагатися оптимального поєднання особистих, групових і державних інтересів, висловлювати і захищати інтереси всіх верств населення. Вона має стати повсякденним каналом зв’язку держави та народу, їх взаємодії. Подібний підхід здатний забезпечити тільки такий державний апарат і такий його персонал, який зможе обґрунтовано висувати зрозумілі для людей норми поведінки та праці.

 

ПРАВОВІ ОСНОВИ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ

Дипломатична служба України – це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.
Своєю чергою, дипломатичний працівник – державний службовець, який виконує дипломатичні або консульські функції в Україні чи за кордоном та має відповідний дипломатичний ранг.
При цьому дипломатична служба має свою галузеву специфіку. Вона пов’язана з ротацією дипломатичних кадрів, їх періодичним переміщенням у рамках системи Міністерства закордонних справ, переведенням на роботу з центрального апарату в закордонні представництва і назад.
Дипломатична служба як явище є особливою формою професійної діяльності, націленою на захист інтересів, забезпечення безпеки суспільства та держави на міжнародній арені; дотримання та захист законних прав і свобод громадян за кордоном.
Відносини, що виникають у зв’язку з проходженням дипломатичної служби, регулюються:

– Конституцією України,

– Законом України «Про дипломатичну службу»,

– Законом України “Про державну службу”,

– Кодексом законів про працю України,

– Консульським статутом України та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Система органів дипломатичної служби:

1) Міністерство закордонних справ України (центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України);

2) представництва Міністерства закордонних справ України на території України;

3) закордонні дипломатичні установи України (дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном, основними завданнями яких є представництво України в державі перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин).

 

БЮДЖЕТНЕ ПРАВО

Особливість бюджетно-правового регулювання полягає в тому, що в одних сферах бюджетної діяльності норми бюджетного права безпосередньо і в повному обсязі регулюють ці суспільні відносини, а в інших — тільки встановлюють, зумовлюють фінансові відносини. У результаті цього, предмет бюджетного права складається з двох груп відносин: атрибутивних (виключних) та дотичних (суміжних).
Важливою складовою частиною предмету бюджетного права виступають групи правових відносин, які: регулюють порядок утворення доходів та здійснення видатків бюджетів всіх рівнів; опосередковують бюджетний процес та бюджетний контроль; визначають відповідальність за бюджетні правопорушення. Ці відносини переважають у системі бюджетного права, є його невід’ємним системоутворюючим атрибутом. Вони входять у предмет бюджетного права повністю і максимально ним врегульовані.
Другу групу відносин складають відносини дотичні (суміжні) до атрибутивних. Ці відносини детально регулюються іншими підгалузями чи інститутами фінансового права, створюючи таким чином об’єкти спільного правового регулювання. Дотичні правові відносини регулюються нормами бюджетного права і відповідного фінансово-правового інституту двома способами: або одночасно, узгоджено, або за принципом «ланцюгової реакції», коли норми бюджетного права є загальними, установчими для цих відносин, а норми відповідного фінансово-правового інституту – уточнюючими.

 

ВІЙСЬКОВА ТА АЛЬТЕРНАТИВНА (НЕВІЙСЬКОВА) СЛУЖБА В УКРАЇНІ

Альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

 

КОНСТИТУЦІЙНА ЮРИСДИКЦІЯ

Конституційний Суд України є згідно з Конституцією Украї­ни (ст. 147) єдиним     органом конституційної юрисдикції в Україні, тобто це – незалежний від   законодавчої та виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів на їхню відповідність Конституції України способом консти­туційного судочинства. Визначення Конституційного Суду України як єдиного орга­ну конституційної юрисдикції означає, що в Україні відсутня си­стема судів конституційної юрисдикції. Зазначене характеризує всі без винятку країни з унітарною формою державного устрою, де прийнято австрійську модель судового конституційного конт­ролю. Централізованість, організаційна єдність, односуб’єктність конституційної юрисдикції за умов унітарної держави пояс­нюється змістом і характером функції конституційного контро­лю, здійснюваної Конституційним Судом України. За Конститу­цією України об’єктами такого контролю є в першу чергу правові акти вищих органів держави, уповноважених здійснювати нормотворчість, — Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України. Частина з цих актів має універсаль­ну природу, тобто вони діють у просторі в межах усієї держави.

 

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНОГО КОНТРОЛЮ 

Предметом вивчення курсу «Правові засади публічного контролю» є
правові норми, які охоплюють різноманітні види публічного контролю, їх
правове регулювання та процедуру здійснення.
Сучасна публічна діяльність регулюється великою кількістю
нормативно-правових актів, які відображають політичні, правові та
економічні процеси, що супроводжують становлення правової держави з
ринковою економікою, а також адаптацію національного законодавства до
міжнародних норм та стандартів.
Дисципліна «Правові засади публічного контролю» має надзвичайно
велике значення для підготовки фахівців з юридичних спеціальностей,
оскільки надає необхідні правові основи, без яких неможливе повноцінне
засвоєння багатьох знань в публічній сфері. Вона тісно пов’язана з
адміністративним правом, конституційним правом, фінансовим правом,
інформаційним правом, податковим та бюджетним законодавством.
Метою навчальної дисципліни є здобуття знань, умінь щодо правового
регулювання публічного контролю, навичок практичної діяльності в сфері
публічної контрольної діяльності.
Виклад навчальної дисципліни «Правові засади публічного контролю»
також дасть можливість студентам ознайомитись з основними напрямками
публічно-правової політики держави та забезпечить формування
«правової обізнаності» у контрольний діяльності при здійсненні публічної
служби.

 

ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

 Метою викладання навчальної дисципліни «Право ЄС» є надання студентам відповідного рівня знань про зміст і особливості права ЄС, інститути ЄС, ознайомлення з концептуальними основами, методологією аналізу міжнародних процесів, фактів та обставин, пов’язаних із зародженням, формуванням та розвитком права ЄС, проведення глибокого історичного, правового, економічного аналізу європейських і світових інтеграційних процесів, учасником яких є Україна.  Дисципліна «Право ЄС» орієнтована на вивчення студентами економічних, правових і соціально-культурних аспектів співробітництва європейських держав, теоретичних проблем цього процесу, а також можливих шляхів їх вирішення.

 

ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ПРАВО

Парламент має найбільший вплив на формування основних напрямків
політики як всередині держави, так і в її зовнішніх зносинах, встановлює
загальнообов’язкові правила поведінки шляхом видання законів, визначає
економічний рівень життя населення, а також виступає від імені усього
народу, який його обрав. Згідно з теорією розподілу влад, парламент, з
наданою йому законодавчою владою, не вважається найвищим органом
держави, однак є першим серед рівних